У 1968 році закінчив школу з золотою медаллю. Чомусь вирішив, що моє покликання – точні науки, і у 1969 році, попрацювавши до того оператором вакуумних установок, вступив до Харківського інституту радіоелектроніки. Не так швидко, але з’ясувалося, що це щось явно не для мене. Тому більшу частину часу проводив не в аудиторіях та бібліотеках, а у залі для боротьби та на репетиціях студентського театру. Це призвело до того, що, в решті решт цілком справедливо, у 1973 році був відрахований з вузу.
Мандрував Союзом, працював бетонником, муляром, малярем, слюсарем-складальником, тощо.
У 1975 році вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого на факультет театрознавства; Тут вже вчився ретельно і, з невеличкою перервою (1978 – 1980 роках служив у лавах ЗС СРСР, оскільки був позбавлений належної за законом відстрочки , як пояснили мені потім, “через задовгий язик”), у 1982 році успішно закінчив цей поважний вуз.; Дипломна робота була присвячена методам “роботи” імперської цензури (кінця ХІХ- початку ХХ ст.) з “малороссийским театром”. Виявив і описав цікаві часові і методичні аналогії з тодішньою (80-ті) сучасністю. Після цього півроку ходив без роботи, а в решті так і не зміг влаштуватися до хоча б чогось, пов’язаного з українським театром. Отож впродовж чотирьох років досліджував діяльність сільських культурно-освітніх закладів, працюючи науковим співробітником у Республіканському науково-методичному центрі народної творчості.
З 1986 до 1993 року працював на Київській студії науково-популярних фільмів. Найкращі роки! Службовими сходинками піднявся від посади молодшого редактора до виконавчого продюсера програми. Брав участь (як редактор і сценарист) у створенні понад 200 учбових та науково-популярних фільмів. За моїми сценаріями було створено фільми “Найкоротша дорога”, “Трипільське диво”, “Казимир Великий або Малевич Мужицький”, “Портрет без обличчя” (про творчість Олександри Екстер), “Світло печалі або Логіка краси”(про життя і творчість Олександра Богомазова). Останні три фільми – з так до кінця і не зреалізованого серіалу (планувалося 8 фільмів) про “розстріляний авангард” Українського Відродження двадцятих-тридцятих років. У співавторстві з Олексієм Зотіковим розробив анотовану концепцію науково-популярного серіалу “Невідома Україна” (144 фільми) і працював над його реалізацією в якості провідного редактора. Програма була повністю здійснена впродовж року.
У 1993 році, через розбіжності у поглядах з тодішнім керівництвом, пішов зі студії.
Два роки (1993-1995) працював аналітиком (на посаді старшого наукового співробітника) у СІАЗ (служба інформаційно-аналітичного забезпечення вищих органів влади) при ЦНБ НАН України ім. В.Вернадського. Остання посада – заступник завідувача відділу.
На телебаченні з 1995 року. Був головним редактором і ведучим програм “Анонс-Сенс” (УТ-1, 1995-1996), “Утреннее ревю” (УНТК-ІНТЕР, 1996-1997), “Сни напрокат” (“Український мандрівник”) (ТРК “Київ”, 1996), редагував і писав тексти до програм “Податок” (ТРК ЮТАР 1997), “Городские новости” (УНТК, ТРК “Київ” 1996-1997). З 1996 року був щільно пов’язаний з тематикою здоров’я. Був головним редактором і ведучим програм “Медичний тижневик” (ЮТАР, ТЕТ 1996-1999), “Медичний тижневик 36.6” (УТ-1, 1999-2001), “Формула 36.6” (УТ-1, 2002), телепрограм “Інновація” та "5 океан" (5 канал). Нині працюю обличчям та головним пером передачі «Здорово» Першого Національного.
Останній серйозний (тьху, тьху, тьху!) творчий доробок – сценарії фільму «Голодомор. Технологія геноциду» (2 частини по 52’) та 22-ох соціальних роликів «Голодомор. Україна, ХХ століття».
Зараз працюю головним редактором; творчого об’єднання документальних та художніх фільмів. За час роботи «у другому поверненні» на Перший національний встиг стати автором сценаріїв фільмів «Ода вольності чи Ода праву», «Уроки сябрів». Може, й ще щось встигну.
У суботу, 20-ого січня, батьківщина у особі нашого президента Віткора Ющенка призначила мене заслуженим діячем мистецтв України.
Дещо зміг зробити і для покращення демографічної ситуації в Україні: маю 4 дітей – двох синів та двох дочок, наймолодшій – два роки. А до того – чотирьох онуків.
Під судом та слідством не перебував і, дай Боже, не буду.
Данильченко Андрій Вікторович.
