:
Віра Мазяр

Віра Мазяр

Я народилась і виросла в невеличкому містечку Славуті на Хмельниччині. Моя мама – Тамара Пилипівна Мазяр – іменита спортсменка (24 рекорди СРСР зі штовхання ядра) і тренер.

У 90-ті наша маленька жіноча родина опинилась у такій фінансовій скруті, що ми змушені були торгувати на базарі гумовими чоботами і капцями. Але навіть на такий мізерний "бізнес" "наїжджали" місцеві бандити. Пам’ятаю, як плакала над гумовими чобітьми і рахувала кожну гривню в гаманці, а вдома був старенький телевізор, у якому все здавалося таким яскравим. Недосяжними зірками здавалися артистки, телеведучі Ольга Герасим’юк, Наталя та Ольга Сумські. І я казала мамі: "Пам’ятаєте, скільки разів показували по телевізору Вас? А колись Ви побачите мене. І не на якомусь конкурсі краси (я пробувала себе в різних конкурсах), а в хорошій, добрій програмі". Мама підтримувала мене в усіх починаннях: я відвідувала танцювальні студії та придумувала хореографічні композиції для міських свят, була ведучою різних заходів, закінчила школу моделей, виграла кілька конкурсів краси і при цьому брала участь в олімпіадах та ще й якось отримала золоту медаль за навчання.

Потім мій шлях до мрії мало не перервався: до університету Карпенка-Карого одразу не вступила і пішла навчатись у Рівненський інститут водного господарства, так би мовити, "попливла за течією"… Але після другого курсу знову поїхала до Києва – навідати подружку, якій пощастило вступити на акторський факультет. Зайшла на кафедру поцікавитись, які предмети потрібно здавати для вступу на "продюсерство". Підійшла до першого-ліпшого чоловіка, і виявилось, що це – завідувач кафедри, доктор мистецтвознавства, професор Ігор Безгін! Розговорилися. Ігор Дмитрович дивився на мене зі щирим здивуванням: перед ним стояла провінціалка в голубенькій сукенці та в’єтнамках і захоплено розповідала, як хоче тут навчатися, як мріє бути серед творчих людей… І ця сильна, мудра людина змінила моє життя в один момент… Він узяв мене з третього курсу "водника" на третій курс "Карпенка-Карого"! А далі почалися "телепроби" і робота в медіа – спочатку "голосом", а потім і "в кадрі". Дуже допомагали майстер-класи видатних телевізійників, які я відвідувала у школі телеведучих, де працювала адміністратором. До нас приходили Алла Мазур, Олег Панюта, Олена Фроляк, Слава Піховшек, Ілля Ноябрьов, Віталій Гайдукевич та ін.

…Якось увімкнула ТБ. В ефірі Першого йшла "Віра. Надія. Любов". Програма вразила до глибини душі, і в мене майнула думка: "От би попрацювати в такому проекті!" А в грудні 2011-го я потрапила на практику саме в цей проект. Спочатку була журналістом, потім – голосом проекту, а тепер працюю у парі з Тетяною Василівною Цимбал. Ми розбираємо складні життєві питання, намагаємося дати людям практичні поради та дієву допомогу. На мені замикаються всі зовнішні зв’язки програми – соціальні мережі, інформація з регіонів. Глядачі часто просять поставити те чи інше питання чиновникам, розповісти про їхню долю або діяльність якоїсь громадської організації. А поза студією я люблю поринути в гущу подій: чи то в таборі ромів, чи на сміттєвому полігоні, чи в якомусь ЖЕКу. Зробиш такий репортаж – і стільки емоцій та запитань з’являється!

Окрім ТБ моє життя важко уявити без танцю полденс та викладацької роботи – я проводжу тренінги з ораторської майстерності для дітей і дорослих.