Юлія Пазенко

Юлія Пазенко

Народилася 29 жовтня 1983 року в місті Лубни на Полтавщині. Ходити й говорити почала рано, а з урахуванням того, що мама у період вагітності разом із татом неодноразово відвідували футбольні матчі київського "Динамо" і взагалі були затятими спортивними уболівальниками, про мій майбутній фах можна було здогадатися ще у ранньому дитинстві.

Втім, уперше серйозно замислилися над тим, щоб стати спортивним журналістом, лише в 10-му класі. До цього спробувала себе у всіх спортивних секціях, які були у нашому невеликому містечку (найбільші успіхи мала у стрільбі – здобула навіть 3-й розряд, і баскетболі – протягом 6-ти років наша шкільна команда утримувала першість на міському рівні, а спробувати сили хоча б на обласному заважав брак коштів). Та згодом зрозуміла – великого спортсмена з мене не вийде, але зі спортом, його азартом, емоціями та внутрішнім глибоким змістом, розпрощатися було вже несила.

Спортивне єство у поєднанні з хистом до написання творів привели мене спершу в місцеву газету, потім на радіо, а після закінчення школи – до Інституту журналістики Київського національного університету імені Шевченка. Наступну мету – стати спортивним тележурналістом – штурмувала чотири роки.

Прийшовши на 4-му курсі на практику до спортивної редакції Національної телекомпанії України, зрозуміла – повинна стати частиною цього професійного дружнього колективу. Сказано – зроблено: за два роки років "симпатична практиканточка, з якою можна попити каву" доросла до посади випускового редактора спортивних програм. Вручення диплому в інституті (червоного, між іншим), як і веселу гулянку однокурсників-магістрів, пропустила, оскільки з місця подій висвітлювала Зимові Олімпійські ігри-2006 у Турині. Відтоді жодна масштабна спортивна подія не проходить без моєї участі.

Працювати зазвичай доводиться у прямому ефірі, а це деколи додає сивого волосся. А інколи, як от у 2012 році після проекту "Наше Євро" – ще й державну відзнаку: звання заслуженого журналіста України. Пізнавши усі "плюси" й "мінуси" закадрової роботи, поставила за мету опанувати професію ведучої.

Восени 2014 року отримала таку можливість у програмі "Спорт", і відтоді щодня у будні знайомлю глядачів зі спортивними новинами, намагаючись робити це чесно, цікаво і професійно. Для мене, як для людини зі спортивним характером і мисленням, є лише одне місце – перше. Можливо, саме тому я і працюю на Першому?