:

"Неоновий демон" на UA: ПЕРШИЙ – задля цього варто жити, – Лук’ян Галкін про другий сезон "Як дивитися кіно"

23 березня 2018

У другому сезоні "Як дивитися кіно", який стартує вже цієї суботи, 24 березня, о 21:35, незмінний ведучий проекту Лук’ян Галкін має чим здивувати глядачів. Адже у цьому сезоні головний акцент буде зроблено на європейське кіно – стрічки, які брали участь або були нагороджені на Канському кінофестивалі.

Про "роботу над помилками", чорний вігвам з "Твін Пікс", своє ставлення до українського мейнстріму, а також про те, чому не вважає кінопремію "Оскар" якісною характеристикою будь-якого фільму, Лук’ян Галкін розповів в інтерв’ю.

Лук’яне, вашу авторську програму "Як дивитися кіно" продовжено на другий сезон. Якими нововведеннями плануєте потішити глядачів у новому сезоні?

Перше, що буде помітним – ми повністю змінили декорації. У першому сезоні замість стільців мали два куби. Так от скажу вам відверто – сидіти на кубах дуже незручно. Коли незручно мені – це не проблема, біль – невід’ємна частина існування на суспільному мовнику (сміється). Але от коли незручно гостеві – це погано впливає на хід інтерв’ю. Отож, ми потребували нових декорацій, і я одразу подумав, що непогано було б зробити не дослівне, але зрозуміле посилання на якусь улюблену класику – наприклад, на чорний вігвам з "Твін Піксу" Девіда Лінча. Це посилання позначає нашу мету долучити у другому сезоні наших глядачів до світового кіноконтексту. Адже більшість фільмів, які ми показуватимемо з березня по травень, брали участь чи навіть отримували нагороди на Каннському фестивалі.

А що з українським кіно, про яке ви так детально і захоплено розповідали у першому сезоні?

У нас буде показ українського фільму "Плем’я" Мирослава Слабошпицького, який був у Каннах і завойовував там нагороди. Я не думаю, що цей сезон якось треба протиставляти першому, тому що для мене український кінематограф існує в європейському контексті. Не думаю, щоб хтось хотів, аби наш кінематограф був собі герметично і окремо від усіх. Коли український фільм потрапляє у Канни чи на Берлінале – це подія. Чому? Бо ми розуміємо, що ми європейська країна, яка має бути долучена до контексту. Власне, це так і відбувається, хочемо ми того чи ні. Наприклад, в одному з інтерв’ю той самий Слабошпицький зазначав, що захоплюється Гаспаром Ное, французьким режисером, автором "Незворотності" і "Входу до порожнечі". І от у 2015 році Ное приїздив до Києва і на прес-конференції казав, що Слабошпицький – один з його улюблених режисерів. Тобто виникає кльова синергія.

Кого ви запрошуватимете у студію, щоб говорити про європейське кіно?

У проекту "Як дивитися кіно" є дуже конкретна місія – змотивувати людину переглянути фільм, який йде після програми, а після цього піти і подивитися ще більше. Якщо у першому сезоні я хотів трохи більше познайомити людей з українськими кінематографістами, то у другому гість виконує безпосередню функцію програми – розповідає, як дивитися кіно. Ми запросили людей культури і медіа, для яких перегляд фільму є, перш за все, важливим глядацьким досвідом, як і для кожного з нас – але які через свій культурний багаж є більш досвідченими, більш підготовленими глядачами: Ярославу Кравченко, Влада Троїцького, Ростислава Семківа. Ці люди створюють сучасний культурний ґрунт України, але більшість з них не мають безпосереднього стосунку до кіно. При цьому серед гостей є і професіонали галузі – кінознавець та арт-директор Української Кіноакадемії Алік Шпилюк, головна редакторка видання про кіно Vertigo Аня Дацюк, ну і, звісно, хто б краще за Мирослава Слабошпицького розповів би, як дивитися "Плем’я"? Для нас дуже важлива думка таких людей, бо вони розуміються на культурі, як на інструменті світогляду. Вони дають розуміння того, навіщо взагалі потрібне кіно, задля чого його дивитися і чому варто прискіпливо добирати те, що дивишся.

А ви разом із командою проводили якусь "роботу над помилками" після закінчення першого сезону проекту "Як дивитися кіно"?

По-перше, я був незадоволений візуальним рішенням, тому що на Суспільному, як би то м’якше сказати, не дуже сучасна техніка. Найкраще, що у нас є – це люди і їхній ентузіазм. Якщо наше технічне обладнання хоча б наполовину зрівняється з ентузіазмом, запалом та готовністю витримувати нищівну критику, то ми станемо ідеальним суспільним мовником. Наразі це не так, тож у першому сезоні ми намагалися робити все у стилі гідного мінімалізму, але цей технічний момент дошкуляв увесь час.

Також у першому сезоні була одна недосконалість, яку ми з командою спробували усунути у другому сезоні. Кожен випуск складався наче з двох абсолютно окремих блоків. В одній частині я говорив про фільми, що виходять до актуального прокату, а у другій – розмовляв з одним із українських кінематографістів, чию роботу ми показували після програми. Але один випуск першого сезону дав мені повноцінне бачення того, що я хочу зробити у другому. Це була програма про Сергія Лозницю, яка вийшла дуже цілісною, тому що була повністю присвячена режисеру та його фільму. І, напевне, кожну програму варто було б присвятити саме тому фільму, який ми потім дивилися в ефірі. Тож у другому за кількома виключеннями робили саме так.

Важко було домовитися про показ фільмів на UA: ПЕРШИЙ?

Формально – ні, ми підписали угоду із дистриб’ютором, який згодився продати нам ці фільми. Я не можу сказати, що це була найнижча з можливих цін, але дистриб’ютор пішов нам назустріч скрізь, де це було можливо. Так, це комерційні відносини: ми платимо гроші, нам дають фільми, – але кількість поступок, яка була зроблена за нашими запитами, вражає.

Якщо врахувати контекст, все стає трохи важчим. Наша влада дуже хоче, щоб Суспільне було максимально стійким, із міцними нервами, тому додаткове фінансування, яке частково пішло на новий сезон, ми отримали десь у другій половині грудня – а витратити мали до 31 грудня. Ми робимо все за законом – бо якщо робити по-іншому, сенсу реформи немає взагалі. Щоб зробити все за законом, треба багато паперів, багато часу, дуже оперативна діяльність і люди, які готові ночувати на роботі. От ми і були цими людьми. Дистриб’ютор пішов нам назустріч – в певний момент нам знадобилося, аби всі документи на фільми були надані в нашому ритмі, тобто тут і зараз. Вони все це зробили дуже оперативно. У результаті ми вклалися у новий сезон, бо ніхто не знав, скільки нам дадуть у 2018 році. А зараз вже точно знаємо, що нам не додали половину бюджету, а друга половина – це бюджет проїдання, і ми взагалі не повинні мати контенту. Але ми його маємо.

Чи є шанс, що колись у програмі "Як дивитися кіно" обговорюватимуться голлівудські фільми, які потім будуть показані в ефірі?

Мені здається, що якісне кіно будь-якого штибу, голлівудське чи ні – це точка входу у великий кінематограф, де кожен може знайти щось до смаку. Якщо любиш екшени, можна переглянути стрічку "Драйв" Ніколаса Віндінга Рефна. Ти отримаєш екшен, але окрім цього – ще й естетичну насолоду. До речі, у новому сезоні ми покажемо стрічку Рефна "Неоновий демон", і це справді велика радість. Уявіть: "Неоновий демон" на UA: ПЕРШИЙ – задля цього варто жити! Також ми покажемо "Велику красу" Паоло Соррентіно, "Плем’я" Мирослава Слабошпицького, "Служницю" Пака Чхан Ука та багато інших фільмів.

А як ви ставитесь до українських фільмів для масового глядача, на кшталт "Викраденої принцеси", "Кіборгів" чи "Сторожової застави"?

Думаю, українському кінематографу не вистачає якісного мейнстріму, з якого все формується. Але я тішуся з того, що цього якісного мейнстріму стає значно більше. У такого кіно нині шансів достукатися до глядача набагато більше, аніж у "іншого" кіно. Мені дуже шкода, що українські арт-роботи отримують менше зацікавленості, що вони часто провалюються в прокаті. Кожного разу, коли я говорю чи про українське, чи про зарубіжне арт-кіно, я хочу, щоб зацікавлення саме таким кінематографом було більшим. Але я не ставлюся зі зневагою до мейнстріму, я його люблю. Так чи інакше, він формує нашу базу.

Для багатьох людей отримання стрічкою "Оскара" є знаком якості. А як ви ставитеся до цієї нагороди?

Для мене отримання фільмом чи актором "Оскару" не є якісною характеристикою. Тим не менш, будь-яка відома кінонагорода – це зручний орієнтир для тих, хто невпевнено орієнтується у світі кіно. Коли не знаєш, що подивитися, відкриваєш топ IMDb або дивишся, які фільми отримали "Оскара" чи "Золоту пальмову гілку". Якщо для людини точкою входу у світ кіно є "Оскар" – це нормально. Чим більше людей матимуть власні орієнтири в царині кінематографу, тим краще і для самого кінематографу, і для його прокатної історії. Я розумію, що масова аудиторія не підготовлена до арт-кіно. Але для мене кінематограф і культура загалом – це про свідоме споживання. Якщо проект "Як дивитися кіно" зможе зробити це споживання більш свідомим, значить, ми виконали свою мету хоча б на якийсь відсоток.

Автор: Ганна Соловйова
Фото: Володимир Шевчук

Читайте також: