:
Курорт суворого режиму

Курорт суворого режиму

16 жовтня 2015

Уже півтора року тема Криму не сходить з порядку денного нарад і зустрічей світової спільноти. Після анексії півострова Росією, не вщухають суперечки щодо того, чий же Крим насправді? Чи Росія порушила усі норми міжнародного права, чи просто відновила історичну справедливість? Журналіст Ігор Піддубний вирішив шукати відповіді на ці запитання в історії. Звернувшись до архівів та історичних документів, він крок за кроком відтворював історію Криму від часів приєднання до Російської імперії Катериною ІІ до 1991 року. Імперські часи, революції, червоний терор, війни, депортація татар, завезення на півострів росіян з усіх областей СРСР – усе це кардинально вплинуло на ту ситуацію, яку маємо у Криму сьогодні. І поставило питання руба: Крим – наш? Чи все-так їхній?

У документальній стрічці "Крим. Курорт суворого режиму", прем’єру якої UΛ:Перший покаже вже цієї суботи, 17 жовтня, о 20:00, зібрано лише сухі факти. Висновки кожен глядач муситиме зробити самостійно.

А про п’яного Хрущова, історичні паралелі та можливість за допомогою фактів довести хлопцям з Москви, що вони втратили здоровий глузд, автор та режисер стрічки Ігор Піддубний розповів в інтерв’ю.

Ігоре, про Крим зараз знімають багато фільмів – і про роки депортації, і про сьогодення. А чим був викликаний Ваш інтерес до цієї теми?

Знаєте, насправді я дуже далекий від татарської теми, від їхніх проблем. Більше того, ми не робили кіно на чиєсь замовлення, зважаючи на сприятливу кон’юнктуру чи трендовість цієї тематики. Перед цим знімав фільм про Бандеру. Усе, що бачив раніше на цю тему – замовлення. Я знайшов в інтернеті більше десятка подібних стрічок, частина з яких знімалася у Польщі з відповідним апломбом та пафосом. Близько 7 фільмів зняла Росія, ну і кілька стрічок було відзнято в Україні. В них усіх з перших кадрів, з перших інтонацій зрозуміло, про що піде мова і в якому контексті. Мені здалось, що було б непогано зняти не замовний фільм про Бандеру російською мовою, який був би розрахований на російськомовних громадян. Мої друзі запитали у мене, чи зможу я об’єктивно розповісти і про німців, і про Бандеру, і про радянську армію, щоб усі зрозуміли де правда, а де вигадка. Вирішив, що зможу, і взявся до роботи. З фільмом про Крим була аналогічна ситуація – розказати історію півострова на основі сухих фактів. Тому що насправді відповідь на питання "Чий Крим?" знаходиться там, в історії тривалістю понад двісті років.

Ви знайшли для себе відповідь на питання, чий же Крим насправді?

Відповідь можна знайти, якщо подивитись, як Радянський Союз ставився до своїх периферійних територій і як їх заселяв. Ми взяли перепис населення 1939 року і 1944 років, порівняли їх. Потім взяли тих, хто залишився у 1944-му році і спробували відшукати прізвища у перепису населення 1914-го року. І відсоток такий, що страшно його було називати у фільмі, тому що до того часу – це факти, а от що стосується цього відсотку – це просто емоційний ступор. У 1944-му у Криму майже не залишилось ні татар, ні вірменів, ні греків, ні євреїв, ні українців – лише росіяни.

А взагалі, яким було ставлення Росії до населення Криму у різні історичні періоди?

Ставлення Росії до людей, які живуть на півдні, завжди було непростим. У ті старі добрі часи, коли Катерина ІІ приєднала Крим до Російської імперії, Середню Азію ще не завоювали, тому ті території були певною екзотикою. Люди їздили дивитися на пальми, кипариси, віслюків і... татар. Потім Катерина ІІ ввела нові податки: з віслюка – рубль і з татарина – рубль. Це неймовірно роздратувало кримських татар, тому що їх прирівняли до віслюків. Багато з них тоді виїхали з півострова. Потім ставлення до цієї землі з її мешканцями також не було хорошим. Представники середньої смуги Російської імперії, де було багато чорноземів, вважали, що земля повинна давати певну кількість зерна, не розуміючи, що лише 6-8, максимум 11, днів на рік у Криму йде дощ. І татарин міг обробити землі лише стільки, скільки міг реально полити. І годувати державу татарам було дуже непросто. Тому й ставлення до них склалось таке, що вони – нероби, ледарі і взагалі – гірші за непроханих гостей. А далі були більшовики, червоний терор, війна, депортація…

Нещодавно у Росії випустили документальну стрічку "Крим. Шлях на Батьківщину", в якій аргументують думку, що Крим завжди був російським і що віддати його Україні у 1954 році було помилкою. Як Ви ставитесь до цих тверджень?

Росіяни говорять, що п’яний Хрущов подарував Крим Україні. Але ж секундочку, а хто затвердив це рішення? Можна мені подивитися на підписи ще півтори тисячі п’яничок, які у Верховній Раді КПРС затвердили це рішення? Там були маршали Георгій Жуков і Климент Ворошилов, герої СРСР Іван Кожедуб і Олександр Покришкін, герой соціалістичної праці Паша Ангеліна, академік Ігор Курчатов тощо. Всі ці люди, уся еліта країни сказала "так", це правильне рішення, і його підписали. То про якого п’яного Хрущова ми говоримо? Жодна людина не заперечила, ніхто не сказав, що непотрібно віддавати. А першого секретаря УРСР взагалі довелось вмовляти, щоб Україна взяла до себе Крим. Він цього категорично не хотів. Говорив, що на утримання Криму потрібні великі кошти, а Хрущов обіцяв все, що завгодно, аби Україна хоч якось прогодувала Крим. І усе це зафіксовано у документах.

Якщо порівняти назви російської стрічки про Крим "Шлях на Батьківщину" і Вашої "Курорт суворого режиму", вони кардинально протилежні за суттю, що зрозуміло. Але цікаво дізнатись, чому Ви обрали саме таку назву для фільму?

Всім відомо, що Крим – це курорт, але, враховуючи певні обставини недалекого радянського минулого, зокрема, часи червоного терору, ми бачимо, як усе повторюється. Увесь цивілізований світ не знає, як ставитись до Криму. Це, певною мірою, невизнана територія. Тому можна провести паралелі із зоною, обнесеною колючим дротом, в якій перебувають люди, приречені на те життя, яке мають, і на те ставлення, яке зараз є. Звідси й назва.

А як Ви ставитесь до нинішньої блокади Криму активістами?

Подібна блокада вже була на початку встановлення радянської влади. Коли Крим заявив, що хоче відділитися, Україна перекрила півострову кисень. Через три дні Крим здався. Всього через три дні Крим попросився назад! Це історія. І у фільмі ми показуємо документи, що стосуються тих подій, відтворюємо, як усе тоді відбувалось, як приймали рішення, як до цього ставились місцеві політики, і як до цього ставився центр.

Ви сподіваєтеся на те, що росіяни, які можуть переглянути вашу стрічку, зроблять для себе якісь висновки?

Єдиний висновок, який вони зроблять – ніколи більше не пускати мене на територію Росії – з них станеться! Взагалі, я не вірю, що людську свідомість можна змінити яким-небудь одним фільмом. Але змусити людей замислитись – імовірно, саме це і є моя мета. Я просто говорю про те, що було. Про їхню і нашу історію. Я розповідаю на основі фактів про славу і героїзм, коли про це варто сказати, але також і про віроломство, про те, що серед татар, яких росіяни називали зрадниками, були герої Радянського Союзу. Їх усіх з родинами вислали з Криму. Навіть тих фронтовиків, які жодного дня не були на окупованих територіях. Як це назвати? І зараз, дивлячись на те, як поводиться сусідня держава, боїшся, що вони ніколи не зупиняться. Неначе, у людей зовсім інші цінності. Але важливо, що є окремі документи, непідроблена історія і факти, які можуть довести хлопцям з Москви, що вони зовсім втратили глузд. Хоча, після трагедії з відомим малазійським літаком, це зовсім непросто.

Читайте також: