:

"Наш Шевченко" – майже диво, якому вдалося відбутися

09 листопада 2015

"Феномен правдивості", "ліки від розпачу", "містерія слова й музики" – так називають пісні, що звучать голосами Галі та Лесі Тельнюк. І не обов’язково бути прихильником якогось із музичних жанрів, щоб відчувати, як звучання їхніх музичних робіт проникає у тебе. Непомітно настає момент, коли припиняєш просто слухати й починаєш співпереживати. Підсилити ці відчуття можна тільки на власні очі побачивши, як твориться музика.

Телевізійна прем’єра проекту "Наш Шевченко" відбудеться на UΛ:Перший. Фільм-концерт "ТЕЛЬНЮК: Сестри" та Національного симфонічного оркестру України вийде в ефірі цієї суботи, 14 листопада, о 19:10.

Тринадцять композицій дадуть нове звучання добре відомим віршам. А як грає музика у словах Шевченка, де шукати імпульсу любові та як поезія народжує іскру, даючи сили для нових відкриттів – Галя і Леся Тельнюк розповіли в інтерв’ю.

Як у творчості дуету "ТЕЛЬНЮК: Сестри" з’явилися тексти Тараса Шевченка?

Галя: До Тараса Шевченка, як до нашого велетня і пророка, потрібно було прийти. Нам здавалося тоді, ще у 1989 році, коли ми вийшли на сцену, що українці потребують чогось прекрасного, якихось естетичних змін. І тоді у нашому виконанні це був Павло Тичина, "Я стою на кручі...", "Яблуневоцвітно". Відтоді для нас – це постійна потреба душі, яка водила то до одного письменника, то до іншого. І ніколи вибір не був випадковим. Над творчістю Тичини працював наш батько Станіслав Тельнюк, письменник, перекладач. Пізніше були Богдан-Ігор Антонич, Василь Симоненко, Ліна Костенко. Декілька років тому була написана величезна прекрасна програма "Дорога зі скла" на вірші Оксани Забужко. Був Василь Стус, у 1996 році – я вважаю у час дуже глобальних негативних перемін в українській культурі. Тоді всі українські поняття заминалися, і всупереч цьому з’явився Василь Стус, "Гойдається вечора зламана віть" спільно з Дмитром Стусом, а потім і "Стусове коло". Вистава "Український Буржуазний Націоналіст" – теж чималенька епоха у нашому житті, де були і вірші Євгена Маланюка. Але до Шевченка треба було набути всіх цих досвідів, від тичинівського естетизму з "Пастелями" до глобального, сильного, безкомпромісного, героїчного слова Василя Стуса, і через пристрасть та пророчі речі Оксани Забужко прийти до Шевченка. Тобто фактично він майже сам прийшов до нас. Ми заспівали Шевченка, коли відбулися події на Майдані – уже тоді була потреба говорити його словами.

Леся: Дійсно, чому Шевченко? Тому що у такий важкий хаотичний, безнадійний момент будь-які слова недосконалі. А його словам – віриш. Віриш повністю, абсолютно сердечно. Ми це перевірили, виступаючи перед хлопцями-військовими, і ми бачили, яка реакція була саме на вірші Шевченка. Військові потребують підтвердження того, що їхня праця там – не намарно, що саме за це вони стоять, і саме ці вірші – для них.

Галя: Як не дивно, саме українська риторика зґвалтована політиками і цими всіма подіями. Ми насправді перестаємо вірити словам, вірити написаному. Ті слова, які ми бачимо навколо себе, які чуємо з телебачення, газет – оце сміттєзвалище слів заганяє у глухий кут зневіри і депресивності, що часом реагувати можна лише: "А, хай собі!" Єдиний Шевченко ще звучить майже як сага – це як наші голоси, які лунали ще багато років тому. Він зумів це увібрати в себе і сказати про це із величезною любов’ю. Тому що за тим його образом революціонера-демократа або трагічного дядька у смушевій шапці з вусами, або інші образи, якими нас закидали, – все-таки виринає людина величезної любові. Ніхто так не любив людей, мабуть, серед поетів світу як Тарас Шевченко любив не тільки свій народ, а й усе людство. Лише при дуже уважному його прочитанні можна зробити для себе це відкриття. Це і для нас було відкриттям, тому що ми теж, можна сказати, були у певній затьмареності стереотипних образів.

Яким буде Шевченко у проекті?

Галя: Він буде очима жінки. Я б навіть сказала – очима жінки, яка могла б його полюбити, бути або його соратницею, або подругою, або дружиною. По-моєму, у світі це перша жіноча інтерпретація Шевченка. Леся – жінка-композитор. І вона читала Шевченка не як побратима, не як воїна-однодумця, а все-таки вона вичитувала його загадку. Ми ж дивимося на чоловіків мистецтва такої величі як Тарас Шевченко ніби на містичні образи. Для нас – це щось уже божественне.

Леся: Так, я думаю жіночий, особливо двох жінок, погляд – це така подвоєна жіноча сила. Це і виконувати дуже цікаво і надзвичайно приємно, тому що ти відчуваєш велику силу та енергію у цих словах, яка просто надзвичайне щось робить із тобою, перероджує тебе, робить кращим, сильнішим, прекраснішим.

Галя: У програмі "ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко" є й веселі пісні. Мало хто, поки не почує, у це вірить. Важко навіть уявити, як нав’язаний нашому поколінню образ не дає можливості нового прочитання. Я вважаю, це була абсолютно геніальна робота Лесі – її спілкування з Шевченком майже на інтимному рівні. Коли поет довіряється, він сам приходить, і навіть відкриває книжку на тій сторінці, на якій потрібно. Це – майже диво, якому вдалося відбутися.

Леся: Нам здається, що програма завдяки зусиллям стількох людей вийшла дуже оптимістична і світла. Вона дає дуже велику надію нам усім. Без моєї сестри Галі – це було б не можливо. Композитором однієї із тринадцяти пісень програми є Валентин Сильвестров. Вона називається "Садок вишневий коло хати" і присвячена нам з Галею, а ми також присвятили Валентину Васильовичу свою пісню, яка звучатиме у цій програмі. Все було принесене для того, щоб донести таку цінність для всіх людей. Сподіваюся, що воно так і вийшло.

Хто допомагав вам чи надихав вас під час створення проекту?

Леся: На дуже багато музичних робіт програми "ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко" нас надихнула картина відомого українського художника Ростислава Лужецького, яка називається "Сон Тараса Шевченка". Це унікальне полотно, його треба бачити. І, звичайно, абсолютно унікальне модерне слово. Також у натхненні посприяли твори неперевершеного, вже на жаль покійного, художника Євгена Безніска, який написав цілий цикл – понад 500 робіт, присвячених Тарасові Шевченку. І, звісно ж, Валентин Сильвестров зі своєю приголомшливою програмою псалмів на вірші поета, як ніби відкрили вікно у зовсім інший світ.

Галя: Так, коли відчуваєш, ніби розсувається простір.

Леся: І такі речі не можуть не надихати. Дивовижно те, що це дуже правильний ланцюг. Посили один від одного потім переростають і народжують новий жанр, нове прочитання. Але все-таки імпульс – один. Це імпульс любові до свого народу, до всього, що ти бачиш навколо себе.

Галя: До себе самого також – це просто вміння не бути циніком, не бути розтоптаним, знищеним, а все-таки мати відвагу дивитися на світ відкритими очима.

Ми звикли до співаної поезії "ТЕЛЬНЮК: Сестри", до авторських виконань. Ви ще шукаєте способи виходу за рамки звичного жанру?

Галя: Ми працюємо у різних жанрах. У нас є і рок-програма "ТЕЛЬНЮК: Rehearsal", записана абсолютно з роковим складом. Є програма "Стусове коло", де так само рок-команда бере участь, вистава "У. Б. Н", де рок-команда просто вписана у сценарний хід – там є і речитатив, і крик. Маємо акустичні програми і квартирники. За всі роки ми з Лесею справді спробували дуже багато. Нещодавно у нас був концерт із духовим оркестром, де ми теж були зовсім у новому жанрі. Я дуже рада, що ми такі різноманітні. Не те, щоб ми припасовували себе, аби тільки вийти на сцену, а і справді ці програми живуть у різних своїх проявах. От Шевченко, наприклад, живе і в рояльному виконанні.

Ви співаєте для військових, на Сході і у шпиталях. Які з ваших робіт найбільше їм до душі?

Леся: Дуже люблять, коли ми співаємо пісню "Рядок з автобіографії" на вірш Оксани Забужко: "Мої предки були не вбогі…". Дуже сильна річ, дійсно піднімає дух усім. Також прекрасно сприймають пісню "Повертайся живим" (вірш Іри Цілик), "Вір мені" (вірш Галі Тельнюк). І ясно, що Тараса Шевченка завжди чудово приймають і слухають із задоволенням, тому що він є підсиленням і підтвердженням саме того, за що стоять хлопці.

Галя: Шевченко дає їм ту силу, про яку вони ще не можуть говорити і не знають, як сказати. Тому що нас цьому не навчили в школі – як осмислювати і вчитуватися у тексти. Не просто їх перечитувати і знати, насправді. Як вчитуватися і знаходити зерно, як знаходити у них допомогу. Це – велика наука, не кожен вчитель цьому навчить і не кожному випадає така доля – народитися в родинні письменника й філолога. Все-таки, нам пощастило з батьками, які нас навчили "хворіти" цим словом, знати, правильно його прочитувати, отримувати мистецтво як ліки і як засіб нагадати собі, що ти є людина.

"Повертайся живим", наприклад, створена на вірші поетки Іри Цілик. Чиї тексти серед сучасних поетів ви взяли б для майбутніх робіт?

Галя: Взагалі у поезії нам цікавий багато хто. Анастасія Дмитрук, наприклад.

Леся: Є цілий, скажімо, спектр українських літераторів, поетів, яким ми симпатизуємо. Багато кого можна назвати.

Галя: Надзвичайно талановитий Тарас Малкович. Просто цікаві дуже у нього речі, навіть книжку його вициганили.

Леся: Багато дуже молодих і піднімаються ще молодші – я думаю, якщо складуться обставини ми з радістю щось створимо. Цікаві дуже, до речі, вірші з’явилися у поета, актора Романа Семисала, з яким ми працювали над "Стусовим колом". Він, пішовши добровільно в АТО, почав писати там вірші. Роман і до цього писав, але от очевидно те, що Стус не проходить просто так – він в серці народжує іскру, силу, яка потім включає внутрішні батареї, резерви, і людина починає відкривати сама для себе те, чого від себе не чекала. Я думаю, що цей феномен також відбувся з Романом Семисалом, і він зараз пише надзвичайні вірші. Це також дуже цікавий ґрунт для пісенної рокової музики, і я думаю, що прийде час і на це.

Галя: Нова українська поезія, яка зараз народжується, нагадує мені американський період у літературі, коли музика звучала в слові, а слово в музиці. Можливо, ця поезія відкриє якісь нові повороти, навіть музичні рішення. І можливо, це буде справа молодих поетів – визначити і заповнити саме цей пласт культури.

Тобто створити новий напрям музики?

Леся: Так, Галя абсолютно геніально сказала. Коли ми працювали над Оксаною Забужко, вона відкрила нові музичні повороти, яких ми не чекали. Її поезія привела до цього, спровокувала темпоритм її віршів.

Ви слухали як читає Забужко, перш ніж писати музику на її тексти?

Галя: Ні, ми спочатку написали музику, а потім слухали. Були, звісно ж, на творчих зустрічах і чули як вона вживу читає, але Леся настільки незалежний і сильний композитор, що вона не потребує таких речей. Якщо ж повертатися до Шевченка, перше, що ми почули – геніальні речі Андрія Середи. У рок-музиці зробити твори Тараса Шевченка у 1989 році на першій "Червоній руті" – це абсолютно феноменально! І здавалося, що після такого, вже ніхто не ступить на цю територію. І коли Леся написала "Все упованіє моє", у нас була думка з "Кому Вниз" спільно зробити запис. У 2009 році ми вже робили спільні концерти. "Вітер століть" – українська класична поезія в рок-музиці – це спільний проект "ТЕЛЬНЮК: Сестри" і "Кому Вниз". Ми ще тоді їздили по Сходу, піднімали його культурно. Тож коли записали "демочку" нової пісні – вислали Андрію Середі для роздумів, мовляв, давайте зробимо, бо мріяли давно вже мати спільну пісню. Андрій – людина дуже далекоглядна, яка розуміє поезію і всю ситуацію, прослухавши пісню, написав такий текст: "Як ви собі уявляєте, що я тут ще можу зробити біля цих геніальних дівчат?" А от "Повертайся живим" ніби була написана для нас і "Kozak System". Леся її написала, начебто уявляючи собі Івана Леньо із Володимиром Шерстюком та всіма іншими поруч.

Леся: Вони, до речі, надзвичайно талановиті хлопці.

Галя: Але для нас не є самоціллю робити спеціально щось спільне. Тому я переконана, що із Середою ще буде. Цей проект ще прийде.

Ви зараз можете уявити, що у вашому житті не могло бути музики як основного заняття?

Леся: Я не уявляю собі. Очевидно, якщо Бог нас привів до цього, то це потрібно не тільки нам. Не тільки для того, щоб нам самим себе рятувати, а для інших.

Галя: Взагалі, митець, перш за все, робить свою справу для себе. Як сказав Квентін Тарантіно: "Я знімаю фільми взагалі для себе, і мені абсолютно неважливо як це сприймають критики. Я з радістю передивляюся всі свої фільми, знаходжу в них помилки й різні недоліки, аналізую, і сам над собою сміюся". Це дуже здорове відношення до себе. У нас трошки інакше – ми в іншій країні живемо, в інших умовах, і в нас інші задачі. Але все, до чого ми ідемо цією дорогою, – логічно і правильно… Хоча у дитинстві я мріяла стати дресирувальницею тигрів, мені було тоді 7 років…

Леся: Ти майже нею і стала!

Фото на головній – зі сторінки ТЕЛЬНЮК: Сестри "Наш Шевченко".

Читайте також: