Не так просто воювати з українською армією

Не так просто воювати з українською армією

16 лютого 2016

Чи варто Україні чекати нового наступу з боку Росії? Як готується Генеральний штаб Збройних сил України до можливого вторгнення східного сусіда і які шанси України вистояти у цьому протистоянні? За що проти начальника Генштабу Віктора Муженка слідчим комітетом Російської Федерації була порушена кримінальна справа? Чому зараз так важко призначати офіцерів на вищі генеральські посади? Як працює "соціальний ліфт" в українській армії? Про все це Євген Степаненко та Юрій Макаров говорять із начальником Генерального штабу Збройних сил України Віктором Муженком – у випуску програми "Війна і мир".

А про те, коли росіяни зрозуміли, що війна з Україною – не вільна прогулянка, про те, що могло б змусити подати у відставку, а також правду про заборону українським військовим стріляти у відповідь – Віктор Муженко розповів у інтерв’ю.

Вікторе Миколайовичу, українцям дуже важливо постійно чути правдиву інформацію про ситуацію в зоні АТО, тому журналісти намагаються максимально висвітлювати події, що там відбуваються. Де та межа, що можна говорити, а що – ні?

Є нормативна база, що регламентує, які відомості належать до категорії таємних або цілком таємних. Вони мають відповідне грифування. Але я розумію, що Ви питаєте не про грифування, а про те, яку інформацію можуть публічно висвітлювати журналісти, акредитовані в зоні АТО, а яку – ні. Не можна вести репортажі безпосередньо з тих опорних пунктів, де є явні орієнтири чи прив’язки до місцевості. Наприклад, показують у сюжеті назву населеного пункту: "Ми перебуваємо на північній околиці Зайцевого, на одному з опорних пунктів…" Це одразу дає відповідну наводку, і люди з протилежного боку (сепаратисти) розуміють, що це за опорний пункт і приблизно оцінюють ступінь обладнання. Не можна називати кількість людей, які перебувають на опорних пунктах. Також небажано давати у синхронах прізвищ та імен військовослужбовців. Саме тому часто вони виступають під позивними…

А Вам відомі випадки, коли сюжети журналістів призводили до проблем для українських військових, давали наводку сепаратистам?

Особливо на початковому етапі війни були такі випадки. Але до проблем призводили не лише дії журналістів, а й дії самих військовослужбовців, які не розуміли, що поширення певної інформації безпосередньо загрожує їхньому життю. Вони скидали інформацію через мобільні телефони, в тому числі відеоролики із прив’язками до місцевості. Скажу більше, навіть наявність мобільного телефону в руках людини – журналіст це, волонтер чи солдат – створює загрозу. Наприклад, наявність двадцяти телефонів показує супротивнику скупчення людей, які одразу перетворюються на привабливу ціль для терористів. Туди планується удар і наноситься вогневе ураження. Це, до речі, одна з проблем, яку ми на сьогоднішній день досі не можемо вирішити. Хоча вже є відповідні закони і заборони, але все одно з’являються ці мобільні телефони, що створює загрозу найперше для тих військовослужбовців, які перебувають у зоні можливого ураження.

Коли росіяни зрозуміли, що воювати з Україною буде важко?

На мою думку, було кілька військових операцій, після яких для російських військових настало прозріння. Це бої за Луганський аеропорт, далі – перші бої за Донецький аеропорт у травні 2014 року. Бої під Миколаївкою та під Ямполем також дали зрозуміти, що легко не буде. Саме тоді була знищена російська група 45 полку спеціального призначення Головного розвідувального управління (ГРУ) Російської Федерації. І це було перше офіційне визнання Росією загибелі своїх військовослужбовців в Україні. Пам’ятаєте, у Москві було організовано похорон 11-ти осіб зі цієї елітної військової частини 45-го полку? Вони загинули саме під Миколаївкою. Я пам’ятаю цей момент, коли дійсно один із наших снарядів влучив у мікроавтобус, де був російський спецназ. Ми тоді отримали цю інформацію по радіоперехопленню, а за кілька днів з’явилося офіційне підтвердження вже на екранах російських телеканалів. Також варто згадати бої у районі Іловайська, коли офіційно з’явилися перші полонені – російські десантники. І от коли російські військові понесли перші втрати, то зрозуміли, що буде не так просто воювати з українською армією, що це не вільна прогулянка територією України, а дійсно війна. Тоді ж з’явилася інформація, що багато військовослужбовців РФ почали відмовлятися їхати в Україну.

Усі ми пам’ятаємо, що події у Дебальцевому стали засобом тиску на Україну під час переговорів у Мінську. Як ви координуєте свої дії з дипломатами?

Комунікація військових і Генерального штабу ЗСУ відбувається через Міністерство закордонних справ (МЗС) України, з яким ми підтримуємо дуже тісні зв’язки. Бо ми не можемо безпосередньо спілкуватися з представниками місії ОБСЄ – лише через МЗС. Тож коли ми фіксуємо, наприклад, порушення режиму припинення вогню – відправляємо цю інформацію в МЗС. А вони вже пред’являють її місії ОБСЄ як приклад невиконання протилежною стороною Мінських домовленостей.

Генштаб часто звинувачують у тому, що нашим військовим не дозволяють відкривати вогонь у відповідь, через що наші солдати отримують поранення чи навіть гинуть. Як Ви можете пояснити цю "несправедливість" українцям?

Не знаю, звідки береться ця інформація щодо того, що українським військовим заборонено відкривати вогонь у відповідь по сепаратистам. Немає такої заборони. Є лише одна заборона – не провокувати. Я особисто до всіх командирів, починаючи від командира роти, довів: якщо по них ведеться вогонь, рішення на вогонь у відповідь – це їхнє особисте рішення та їхня особиста компетенція. Тому якщо хтось говорить про заборону вести вогонь у відповідь, то це неправда. Коли нашим військовим дійсно загрожує небезпека, коли стріляють по нашому опорному пункту, то відкривається вогонь у відповідь. І жодної заборони на це немає.

Нещодавно ми стали свідками скандалу навколо відставки міністра економіки Айвараса Абромавичуса, який прямо сказав, що не хоче бути ширмою для корупції. А для Вас є якась межа чи якась подія, яка змусить залишити посаду?

У кожної людини є своя межа, свій запас витримки і життєвої енергії. Для мене такою переламною межею може стати зрада національних інтересів тими людьми, у яких ми віримо. Але це однозначно не стане межею нашого опору. Тож як би там не було – це наша країна, наша земля, і ми повинні за неї боротися за будь-якої ситуації. Просто буде, можливо, такий серйозний психологічний бар’єр, який потрібно буде переступити, але я вважаю, що цим опір України не зламати. У нас є історичний досвід і нещодавній бойовий досвід. У нас є віра і впевненість в те, що ми можемо відстояти країну, протистояти ворогу і перемогти.

Читайте також: