Історик Олександр Зінченко: Правда не шкодить

Історик Олександр Зінченко: Правда не шкодить

22 серпня 2016

Більшість глядачів, переконаних, що добре знають історію, будуть здивовані, коли з’ясують, як багато ще існує прихованого в нашому минулому. Новий проект – "Розсекречена історія" – про таємні сторінки минулого нашої країни, невідомі факти її творення та радянські міфи, яких за 25 років досі повністю не вдалося позбутися, – підготував UΛ:Перший.

Спочатку в ефірі телеканалу вийдуть два спеціальні випуски – до Дня Незалежності України. Перший – "За лаштунками Незалежності" можна буде подивитися вже сьогодні, 22 серпня, о 21:50, другий – "Міфи про Незалежність" – 23 серпня о цій же порі.

Далі проект продовжить свій вихід вже у новому телевізійному сезоні – у вересні. Щотижня, спираючись на архівні документи, про існування яких донедавна ще не було відомо, автор і ведучий програми – історик Олександр Зінченко разом із колегами за фахом буде розсекречувати минуле.

А про те, чим перші два випуски "Розсекреченої історії" відрізнятимуться від усього циклу програм, а також про оруелівську мАксиму і те, як жартує історія, Олександр Зінченко розповів у інтерв’ю.

Олександре, розкажіть про ідею проекту "Розсекречена історія"?

Часто люди думають, що знають все про ту чи іншу історичну подію, а виявляється, насправді їм відомі тільки міфи, що насаджувалися в умовах радянського тоталітарного режиму як остаточна істина, яка, звісно, такою не була. До обговорення тих сторінок минулого нашої країни, які на певних етапах були частково таємними або й повністю засекреченими, або ж які за радянських часів були сильно міфологізованими, ми запрошуватимемо істориків і так звані "свіжі голови", тобто звичайних або не дуже звичайних людей, які будуть цікавими нашим глядачам.

Ми розповідатимемо про нашу історію, яка ще не написана істориками, про факти, з моменту відкриття яких ще не встигли видати жодної наукової монографії. Тому я гарантую, що абсолютна більшість глядачів, переконаних, що добре знають історію, будуть здивовані, коли з’ясують, як багато ще існує прихованого в нашому минулому. От саме такі речі ми й розсекречуватимемо в цій програмі.

Що плануєте розсекречувати? Які теми підніматимете?

Ми орієнтуємося на історичний календар. У вересні, наприклад, матимемо дві важливі дати – це 150 років з дня народження Михайла Сергійовича Грушевського, першого глави української держави, і 75 років від трагічних подій Бабиного Яру. Що стосується постаті Грушевського, то тепер став доступним його формуляр з архіву КДБ, який буквально можна принести в студію і погортати. Так от, ці матеріали – це й купа доносів на Михайла Сергійовича, як його оббріхували, як за ним стежила радянська влада… Насправді, фантастичний історичний матеріал. Скоріше за все, більшість українців нічого не знає про ці обставини життя Грушевського. А щодо сумної вересневої події, трагедії бабиного Яру… От ми з вами зараз перебуваємо буквально в кількохстах метрах від того місця, де масово розстрілювали євреїв. Це один із найжахливіших злочинів проти людяності, і це трагедія, яку пережила й Україна теж. Ми про це маємо максимально широко говорити. Тому розглядатимемо в нашому ефірі, наприклад, те, як за радянських часів розслідувалися обставини цих подій.

Взагалі є величезна кількість тем. Згадаємо і про постать Олександра Довженка, на якого зберігається величезна кількість тепер уже розсекречених матеріалів, і про Волинську трагедію і багато інших подій. Я навіть не знаю, чи є зараз сенс розкривати весь тематичний план проекту. Але хочу зазначити, що перший ефір буде не зовсім звичним для самого циклу програм.

А що ж чекати глядачам від прем’єрного випуску "Розсекреченої історії"?

Прийдуть люди, які творили історію, які в той чи інший спосіб долучилися до здобуття Україною незалежності. Тому істориків, окрім мене, у першому ефірі не буде. І розсекречувати події серпня 1991 року й те, що за ними слідувало, допомагатимуть перший Президент України Леонід Кравчук, Євген Марчук, який тоді був державним секретарем з питань оборони, безпеки й надзвичайних ситуацій. Також до студії завітає автор "Акту проголошення незалежності України" Левко Лук’яненко. Це людина неймовірної долі. Він близько 25 років свого життя провів у радянських таборах як політичний в’язень саме через ідею незалежності, про яку думав і до якої закликав. Це наш український Джефферсон. І що цікаво, незалежність була проголошена на день народження Левка Григоровича. Як кажуть: "Бог заплатить", якраз заплатив і тривалим життям, Левкові Лук’яненку ось-ось буде 89 років, і власне тим, за що він боровся. Думаю, в цьому є якийсь символізм.

А ще одна наша гостя – Марія Бурмака – не тільки співачка, музикант, а й чудова людина і активна громадська діячка. Вона виступала на фестивалі "Червона рута" у 1989 році і я вважаю, що то була не просто культурна подія, а в певному сенсі політична маніфестація. А під час революції на граніті Марія представляла харківське студентство.

Перша програма обіцяє бути дуже цікавою, бо крім незвичайних гостей ми маємо ще й багато розсекречених архівних документів. Поговоримо про них, про те, чому їх починали нищити, бо там є сліди нищення, а також про те, чи є це свідченням того, що у КДБ здогадувалися про близькість розвалу СРСР. От спробуємо почати з цього, але не буду розкривати всіх таємниць, щоб все ж таки було цікаво подивитися.

А звідки берете всі ці архівні документи, про які раніше навіть не було відомо?

Увесь цей проект буде втілюватися за підтримки наших колег із державного галузевого архіву СБУ. Саме там зберігаються такі документи. Зі свого боку в СБУ обіцяють абсолютну відкритість і допомогу з будь-якими матеріалами, що нас цікавитимуть. Також ми попередньо домовлялися, що велика кількість цікавих українських істориків, та й не тільки українських, зможе взяти участь в цій програмі. Але давайте не будемо відкривати всіх секретів одразу. Ми все розкажемо, але трохи згодом.

Навіщо і кому потрібне розсекречення історії?

Історія дуже важлива для майбутнього. Джордж Оруел свого часу написав: той, хто контролює минуле, той контролює і майбутнє. Тому важливо, щоб у нашому минулому не було замазаних, вирваних сторінок. Бо ці пропуски в розумінні нашого минулого дуже часто народжують не найліпше майбутнє. І те, що ми зараз переживаємо в Україні – я маю на увазі російську агресію – це частково проблеми пов’язані з неопрацьованою історією в Москві. Адже для Путіна Сталін – ефективний менеджер, найбільша геополітична катастрофа XX століття – це розпад Радянського Союзу. Він у своїй діяльності виходить із таких світоглядних засад. І через те, що цією конкретною людиною не була опрацьована ця засекречена історія, загинуло уже багато людей. При тому, що ця людина, як колишній працівник КДБ, була долучена до укривання цієї історії. Ось такий приклад цієї оруелівської мАксими, того, як минуле впливає на майбутнє.

Чи є такі сторінки історії, які можна або треба лишати засекреченими?

Я глибоко переконаний, що правда не шкодить. Просто немає таких причин, щоб щось приховувати. Та і зрештою, правда сама собі знайде дорогу. От ми зараз бачимо, скільки зусиль докладала радянська влада для того, щоб засекречувати, а деякі справи під грифом таємно підписані "зберігати вічно". Але прийшов час, і ми тепер знаємо те, що приховувалося. Думаю, що немає можливостей стримати правду. Щоб зрозуміти природу речей, потрібні факти, а не міфи. У чому була проблема СРСР? Замість фактів у колективну свідомість радянських людей часто вставлялися міфи. А факти в історії об’єднуються причинно-наслідковими зв’язками в певні процеси, які допомагають зрозуміти причини тих чи інших явищ. Та якщо замість реальних фактів вживлюють міфи, то формується спрощене, хибне або сфальшоване уявлення про минуле. У цьому сенсі ми втрачаємо навички критичного мислення, розуміння природи історичних процесів. Тому необхідно розкривати все, що було приховано.

Як вами, істориками, переживаються відкриття, які змінюють звичне минуле?

Ой, та це завжди фантастично! От береш навпомацки якусь справу, відкриваєш її, а це – доля. Коли ми готували матеріали для проекту "Розсекречена історія", то в архіві СБУ я міг просто простягнути руку, взяти будь-яку коробку і дістати звідти будь-який том, звісно, в присутності директора. Так от, по одній такій випадковій справі, де написано те, про що ми абсолютно нічого не знали раніше, можна писати пригодницький роман. Це парадокс, але завдяки НКВС ми маємо неймовірного рівня джерело інформації, де в найменших подробицях описане життя таких видатних людей, як Михайло Грушевський, Олександр Довженко, Остап Вишня, такі повороти їхньої долі, що маємо тепер їхню досконалу біографію.

Якому глядачеві необхідно подивитися цей проект?

Думаю, що "Розсекречена історія" може бути цікавою всім, починаючи від шкільної і студентської молоді, закінчуючи тими, хто вважає, що недостатньо знає історію. Окрім розсекречення, ми також обговорюватимемо і вже відомі речі, про які на нашу думку, потрібно час від часу нагадувати. Завдяки цьому проекту молоде покоління зможе відкрити для себе те, про що не могли дізнатися колись їхні батьки чи батьки батьків. У нас є величезна проблема конфлікту пам’яті, коли стикаються різні версії минулого, але це така велика тема, про яку я думаю, можливо, якось зробимо окрему програму.

Чи є якісь історичні жарти?

Історія – найкращий жартівник. У Харкові, моєму рідному місті, донедавна стояло майже поруч два пам’ятники: один – Тарасові Григоровичу Шевченку, інший – Владіміру Іллічу Лєніну. Вони такі величезні, і один із них упав. І от є така байка (наскільки вона відповідає дійсності залишимо це тим, хто її вперше розповів, а це була, здається, Марія Шагінян і Віталій Коротич): коли Тарас Григорович повертався із заслання, він, як відомо, захворів. А виходжувала і приводила до тями його дівчинка Марія, яка була донькою лікаря Олександра Бланка. Кажуть, що між ними виникла симпатія. То якби ця симпатія якось продовжувалася довше і була би дещо міцнішою, то не можна виключати, що ту людину, пам’ятник якій донедавна стояв поруч з пам’ятником Шевченку, звали б не Володимиром Іллічем, а Володимиром Тарасовичем. І якби це кохання було би більш міцним, хто знає, можливо жодної Жовтневої революції і не було б. Та, на жаль, тут сила любові не спрацювала. А якби спрацювала, то, можливо, історія творилася б у якийсь інший спосіб.

Читайте також: