:

"Просто немає простих рішень". Роман Вінтонів – про суспільне мовлення

25 вересня 2017

Член правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, відповідальний за суспільно-політичний напрям, зустрівся зі спільнотою студентів та викладачів Школи журналістики УКУ.

Романа Вінтоніва українська публіка знає насамперед як автора образу Майкла Щура – тележурналіста з Канади, який здивовано пізнає українські реалії. До Школи журналістики Українського католицького університету у Львові Роман прийшов в іншій, новій якості: члена правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, відповідального за суспільно-політичні програми. Майкл Щур повернеться на екрани вже у жовтні з новим сезоном програми "#@)₴?$0" та новим проектом. А поки що Роман воліє говорити про зміни, які відбуваються на Суспільному, про те, як колись державне телебачення і радіомовлення, тепер стає незалежним суспільним мовленням.

Студент Василь Арович записав та поділився тезами Романа, які йому запам’яталися найбільше.

Раніше я багато сміявся з державного телебачення, яке тепер стало суспільним, критикував його. Коли мені сказали: "Приходь, у нас є пропозиція і напрям, який ти можеш очолити", – я довго розмірковував. Спочатку хотів відмовитись, адже для мене це була чужа сфера діяльності. Але потім подумав: "Слухай, ти ж завжди сміявся з тих, у кого не виходить, то зроби щось сам!" І погодився. Зараз я по-іншому дивлюся на суспільне телерадіомовлення. Не тому, що я шукаю виправдань, а тому, що бачу, наскільки все непросто і наскільки важливо це змінити.

Мало хто готовий виходити за рамки, щоб змінити систему. А якщо не виходити, то залишатиметься УТ-1. Є два варіанти розв’язання цієї проблеми: зруйнувати систему чи будувати з нуля. Руйнувати – швидкий і дуже травматичний шлях, який створив би багато проблем з точки зору побудови нової системи. До того ж, руйнувати систему не дозволяє закон. Довший шлях – змінювати систему. Він набагато болючіший та вимагає більше часу. Просто немає простих рішень.

"Дивитися це – просто неможливо". Такою була моя перша думка, коли мені доручили суспільно-політичні програми на UA: ПЕРШИЙ та філіях. Я думав, що треба закрити все й набрати нових людей. Але тоді ми отримали би двадцять шість проблем – за кількістю філій. Де брати людей? Можливо, десь вони і є, але чи є вони в кожній області в достатній кількості, аби робити програми? Де брати журналістів, редакторів? Чи схочуть вони перейти до нас із комерційних телеканалів? Чи рівень співробітників комерційних телеканалів справді аж настільки відрізняється від рівня працівників екс-державного? Коли ми почали аналізувати, зрозуміли, що рівень журналістики на Суспільному суттєво не відрізняється від комерційних центральних і регіональних телеканалів. Проблема цього напряму журналістики і якості контенту – це не проблема Суспільного, це проблема всієї медіаспільноти України.

Ми зрозуміли, що оновлення кадрів не розв’яже проблеми. Точніше, замість однієї проблеми – навчання – ми отримаємо дві – звільнення і навчання. Тому вирішили піти складнішим шляхом. Я попросив директорів філій, щоб порекомендували мені одну людину з їх філії, яка відповідає за суспільно-політичне мовлення. Аж два тижні пішло на те, щоб я отримав контакти цих людей – це свідчить про те, як працює система. Я говорив із кожним: із кимось – по 15 хвилин, із кимось – по півгодини. Але з двадцяти шести людей тільки одна викликала в мене явне "ні". Потім ми зібрали всіх у Києві і зрозуміли: щонайменше з половиною цих людей можна і треба працювати. Вони розуміють виклики, розуміють, чого ми від них хочемо і як це зробити. Ми провели тренінги в столиці, після яких зрозуміли, що розуміння змін і нових вимог немає лише у 4-х представників філій.

Новини філій НСТУ – це найгірший прояв української журналістики. Це влаштовувало Перший Національний до Майдану, адже на їхньому тлі він виглядав хоч трохи кращим. ОДТРК раніше ніхто не займався. Коли ми зібрали в Києві редакторів, дехто з них уперше за багато років був у Києві. Директори використовували журналістів і редакторів. Останній випадок, із яким ми зіткнулися, був у Житомирі, коли оператор (очевидно не зі своєї волі) приніс у випуск новин замовний матеріал. Після цього інциденту директор подав заяву про звільнення і більше там не працює.

Втім, деякі філії мають досить добрий рівень. Хоча треба розуміти, що двадцять років державне телебачення було місцем, де люди отримували досвід, аби потім переходили на комерційні телеканали. Звідти вимивались усі люди, які були готові експериментувати, приймати рішення та брати на себе відповідальність. Залишились тільки ті, котрі цього не вміли або забули що вміють, бо від них ніколи цього не вимагали. Їм ніколи не ставили амбітних цілей. Їм не розповідали про теорію ігор і критичне мислення. Зараз, коли ми їм про це кажемо, вони змінюються на очах. Я бачу, як ці люди хочуть змінити систему, як вони прагнуть побудувати Суспільне з якісним контентом. І це бажання змін та готовність працювати разом мене дуже надихає.

Чому в олігархів є телеканали? Бо вони розуміють, що в нашій країні – це один зі способів захистити свій бізнес. Олігарх може в будь-який момент підняти галас, що його бізнес хочуть забрати або йому не дають "чесно" заробляти. Їхні канали не є прибутковими, але в певний момент приносять вигоду. Це можливо, бо немає одного каналу, якому довіряє суспільство. Якщо такий телеканал з’явиться, олігархам не буде сенсу витрачатись на свої канали. Це не станеться за рік чи за кілька років, на нас чекає тривалий шлях становлення і змін.

Я не вірю в правдивість комерційних рейтингів. Вони не враховують те, як дивляться телебачення мешканці сіл, яких у країні 30%. В нас є бажання створити паралельну систему вимірювання аудиторії. Готуємось конкурувати, коли навесні наступного року держава відключить аналогове мовлення, і державне телебачення втратить свою головну перевагу – найбільше покриття. Також ми йдемо в Youtube. Наша перевага у змісті, а не красивій студії чи заставці. В інтернеті це давно працює: якщо хороший зміст, то позаду себе можна хоч килим з оленями повісити. Тож сутнісна якість контенту – наш найперший пріоритет.

Більшість нашої аудиторії – старші люди. Вони звикли до цього каналу і їх усе влаштовує. Але ми будемо залучати й нову аудиторію. Зараз ми перезапускаємо кілька проектів із якісно новим наповненням. Для старших людей створимо програми, які будуть надихати й мотивувати.

Наша місія в тому, щоб цікаво розповідати про важливі речі. Перша, друга, третя чи четверта молодість – головне, щоб журналісти мотивували людей. Щоб у Суспільного був якісний контент, цікавий для різних вікових груп. Буде цікавий продукт для дітей, який можна буде дивитись у мережі. Будуть програми для старшого покоління. Їх об’єднуватимуть принципи якості і доступності. Це наше найскладніше завдання – створювати продукт, який змушує людей думати.

Автор: Василь Арович
Фото: Марина Верещака та Ангеліна Ломакіна

Читайте також: