З якої Ви сім’ї , як починався Ваш творчий шлях, скільки Ви на сцені і від кого Ви успадкували Ваш талант?

Мені дуже приємно, що я зараз тут разом з вами. Я народився на заході Алжиру 29 лютого і, святкуючи свій день народження раз в чотири роки, можу сказати, що я ще дуже молодий. Я з бідної родини, і ніхто в моїй сім’ї не займався музикою. Я не закінчував консерваторію, не вчився музиці, проте, я вмію грати на усіх інструментах. Ще дуже молодим я почав виступати. Свою першу групу я створив у віці 10 років і разом зі цим гуртом я грав, наприклад, на весіллях. Навіть будучи неповнолітнім, я грав та виступав в кабаре, але так, щоб про це не знали. З моєї родини тільки я мав таку роботу. Під час навчального року я вчився у школі, а під час канікул – виступав, грав і заробляв гроші для сім’ї, допомагаючи таким чином родині. Батько не хотів, щоб я займався музикою. Для нього музика не була справжньою професією. Він пов’язував її з наркотиками, алкоголем й тому вважав, що займатися цим не треба. Можливо, саме завдяки цьому протистоянню батько, зрештою, надав мені таку силу і відвагу в занятті музикою. Найчастіше, свої пісні я присвячую жінкам. Це пов’язано з моєю мамою, оскільки вона захищала мене перед батьком, коли я, будучи маленьким, ходив вночі співати в кабаре. Це вона мені відкривала двері, а батькові казала, що я сплю тут на місці. Вона мене розуміла і завдяки їй, таким чином, я міг виступати та грати на різних заходах. Хочу сказати, що у всіх країнах світу мати – це щось особливе, надзвичайне, не знаходжу навіть слова, але це щось чудесне. Моя мати була чорна (такого тонкого кольору), а батько був білий,  бабуся з батькової сторони казала, що її син одружився з чорною – це був також певний родинний  досвід у нашому житті, оскільки в родині я довідався, яке життя і яким воно буває. Можливо, тому я і став таким співаком, котрий співає про кохання, про життя, про мир і також, безумовно, про свято. Потім я хотів поїхати з Алжиру, щоб побачити світ побачити Європу, хоча не тільки побачити, але й донести та показати своє мистецтво, свою музику іншим країнам та народам. Але в Алжирі тоді існувала та ж сама проблема що і в країнах Східної Європи – неможливо було виїхати з країни до того, ніж відбудеш військову службу. Я не хотів йти в армію й через це мені довелося страждати, хоча врешті мені вдалося уникнути військової служби.

Що Ви знаєте про Україну та про українську музику?

Ну це як про Алжир, коли питають що ви знаєте про Алжир, то кажуть – там виробляють багато смачного вина, а в Україні горілка, але я не п’ю. Коли я дивлюсь на українську жінку убрану в народний костюм, то він мені дуже схожий на берберський костюм. Для мене це виглядає дуже природно, ніби я у себе вдома. Українську музику не слухав, тому не можу щось сказати. Я слухав російську музику, коли навчався в школі. В Алжирі ми слухали різну музику і музику Східної Європи також. Я намагався бути відкритим до різної музики, щоб не замикатися тільки на своїй алжирській.

В Києві є алжирська громада чи Ви будете зустрічатися з нею?

Так, я зустрівся з алжирцями які живуть в Києві перед тим як приїхати сюди на прес-конференцію, але в мене не було багато часу, я приїхав дати концерт і, думаю, вони всі прийдуть сюди на Співоче поле. Артисти, співаки, завжди обмежені в часі, тому я частіше всього бачу лише аеропорти та вокзали. А моя мета – співати про мир і кохання, саме це ми повинні донести до публіки.

Як народилася Ваша славнозвісна пісня Aisha?

Ця пісня народилася таким чином: для мене її написав Жан Жак Бельбан,  і вона відкрила мені 60 країн. Перед цим була пісня, яка для мене відкрила 148 країн. Дуже важливо, що саме Жан Жак написав для мене ці пісні. Він є поетом зі Східної Європи, а тоді розпочався період такий ісламський, і я хотів показати, що мусульманин і єврей можуть співпрацювати та бути разом, а не воювати.

Що для Вас є участь у фестивалі "Країна Мрій"?

Важливо, що я сюди приїхав і сам факт моєї участі – представити своє мистецтво і подарувати щастя людям. Я люблю перетинати кордони та не залишатися постійно в своїй країні, їздити по світу, відкривати для себе світ, відкривати інші традиції (як люди живуть в інших країнах, що вони їдять, як вони одягаються і взагалі які вони є). Це для мене дуже цікаво і важливо. Нам дається життя, щоб ми його прожили, а, подорожуючи, відкривали для себе нові країни.

Хто чекає на Вас дома,  після гастролей?

Мої жінки. Коли я кажу мої жінки, то це моя дружина, три доньки і, няня моїх дітей. Таким чином, я живу з п’ятьма жінками, а щоб бути справжнім мусульманином мені потрібно ще 2 жінки, оскільки у справжнього мусульманина повинно бути 7 жінок. Але навіть з 5 жінками зазвичай важко щось сказати – говорять лише вони. Мама з доньками може бути суворою, а я не можу, я з ними дуже лагідний.

Додам, що батько, коли я був маленький, завжди мені казав «мій сину, їдь з цієї країни, побач увесь світ». Я виріс в країні де надто багато заборон. Тепер я не хочу цього робити своїм донькам, я кажу їм, щоб вибирали професії, які хочуть, тільки нехай не стають військовими і льотчицями. Вони вже займаються в консерваторії, одна класичними танцями, інша в хорі співає, а третя дочка вона хоче бути як батько, але вона ще маленька, їй тільки 5 років.

Ваші вражені від фестивалю і чи можете порівняти з іншими фестивалями на яких Ви були?

Я хочу сказати, що взагалі рок-фестивалі і цей фестиваль зокрема подібний на інші, тільки мова змінюється, співають іншою мовою, а так все дуже гарно організовано. Мене дуже добре приймають. Наразі я бачу, що це дуже веселий фестиваль, оскільки відчувається радість в житті.

Фестиваль має назву «Країна Мрій», а що для Вас є країною мрій?

Я ще не знайшов свою країну мрій. Коли я був маленьким, я хотів стати артистом відомим у своїй країні, щоб мене показували по телебаченню. А що сталося, я став відомий у всьому світі, я став артистом, можна сказати, світу. І це дуже добре коли є мрії, і дуже добре мріяти. Але завжди повинна залишатися в вас надія. Коли є надія, це також важливо. Бог надав мені можливість бути тут на фестивалі мрій.

Зоя Льовіна, Олена Бочарова,

Артур Шайхалієв, прес-служба Першого Національного