Надвечір’я

Надвечір’я

Восени 1988 року за підтримки тодішнього голови Держтелерадіо України Миколи Охмакевича на УТ-1 з’явилась програма для літніх людей. Автор ідеї та концепції – кандидат філологічних наук, доцент факультету журналістики (тепер – Інститут журналістики) Київського університету Тамара Щербатюк, яка стала і незмінною ведучою програми.

З самого початку й до сьогодні "Надвечір’я" сповідує повагу й щирість в спілкування з глядачами; зустрічі лише на радість, на спокій душі. У центрі уваги перш за все – долі людські, сповіді, спогади. Протягом кількох років в "Надвечір’ї" існували цикли передач "Милосердя". Група об’їздила Будинки-інтернати чи не по всій Україні, розповідаючи про сумні долі батьків, яких покинули діти. Бажаними, а відтак чи не найголовнішими гостями були народні пісенні колективи, які "вплітали" свої пісні у розповіді про себе, родину, батьків, міста і села, де народились. Великою популярністю користувались конкурси "Доле моя, доле". "Незабутня любов", "Бабуся, дідусь і я", "Роде наш красний" та інші. За ініціативи глядачів більше ніж у 80 містах і селах України створено клуби, гурти, хори "Надвечір’я".

У перші роки виходив і додаток "Віч-на-віч" – зустрічі з відомими артистами Євгенією Мірошниченко, Ніною Матвієнко, Діаною Петриненко, Анатолієм Солов’яненком та їхніми родинами, батьками. І сьогодні, через 23 роки, використовуючи вже архівні кадри цих програм, знову зустрічаємося з родинами Матвієнків та Петриненків.

Гордість "Надвечір’я" – те, що багато глядачів з перших років існування програми й до сьогодні є її друзями. З тих 90-х пишуть, дзвонять, приїжджають подружжя Йосипенки (м.Надвірна), Зинаїда Сагаровська (м. Харків). Михайло Михайлинин (м. Івано-Франківськ), Раїса Самійленко (м. Сміла), Лідія Дзябко (м. Докучаєвськ) і ще багато інших, всіх і не назвати. Протягом всіх років співтворцями "Надвечір’я" були поети, співаки, письменники – Мар’ян Гаденко, Ганна Чубач, Микола Луків, Андрій Демиденко, Григорій Чапкіс, Олександр Василенко, Іван Попович, Надія Шестак, гурти "Гетьман", "Кобза", "Чумаки", хор "Гомін", циганський театр "Романс" Ігоря Крикунова.

Останні роки формат "Надвечір’я" – театр, який має, як годиться, і сцену, і глядацьку залу. Є екран, на якому з’являються відзняті сюжети, є рояль, за яким піаніст допомагає створити атмосферу доброго настрою. І глядачі, – не статисти, не лише "споглядальники дійства", а й активні співучасники, які можуть і колективно заспівати, і взяти участь в обговоренні, і поділитись спогадами.

На гостинах "Надвечір’я" завжди бажані відомі люди України зі спогадами про минуле і роздумами про сьогодення – Павло Муравський, Дмитро Гнатюк, Євген Сверстюк, Раїса Іванченко, Ольга Богомолець, Борис Олійник, Іван Драч, Дмитро Павличко, Семен Глузман, Рауль Чілачава та багато інших. Були вечори пам’яті Дмитра Луцека, Раїси Кириченко, Олександра Білаша.

Величали у "Надвечір’ї" і подружні пари, які відсвяткували срібний та золотий ювілей. І що важливо, – як і у житті, у наших телевізійних зустрічах завжди поряд з людьми поважного віку – молодь, їх діти і онуки.

Є у "Надвечір’ї" і монологічні роздуми ведучої, "житейські історії" про найбільш болючі психологічні проблеми – стосунки в родині, одруження після 60-ти, самотність і багато інших, що завжди викликають зацікавлені відгуки.

Першим постійним режисером програми був Олександр Косяченко. Сьогодні у складі творчої групи "Надвечір’я": керівник – Ігор Орловський, режисери – Юлія Герасько, Ярослав Флокій, адміністратор – Тетяна Миколенко.

За 26 років екранного життя – тисячі годин ефіру, десятки тисяч кілометрів доріг містами і селами України, тисячі і тисячі зустрічей, облич, усмішок. Все це неможливо підрахувати і викласти сухою мовою статистики. Але найголовніше, що "Надвечір’я" – єдина програма для літніх людей у телевізійному просторі України. І це – повага держави до людей поважного віку у наш такий не простий час.