Наглядова рада суспільного мовника. Українська модель

Наглядова рада суспільного мовника. Українська модель

15 вересня 2015

Створення наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) – тема, що продовжила дискусію на міжнародній конференції "Запуск суспільного мовлення в Україні: виклики та наступні кроки". Що думають учасники про процедуру формування наглядової ради НСТУ? Які виклики траплятимуться на цьому шляху? Які європейські практики є вдалими, а які краще не брати за приклад, щоб уникнути помилок?

Виступи почалися із запитання модератора панелі медіа експерта Андрія Куликова про те, чому "кращі…", а не "найкращі європейські практики". У відповіді промовці були одностайними: бо немає найкращої моделі – є прийнятні для певної країни, є такі, що відповідають умовам міжнародного законодавства й часу впровадження.

Експерт Ради Європи Ів Саломон розглянула стандарти формування наглядової ради суспільних мовників у європейських країнах та з огляду на європейський досвід запропонувала рекомендації щодо призначення представників наглядової ради українського суспільного мовника. Ключовою вимогою до наглядового органу є незалежність, бо якщо цього не буде дотримано – буде втрачена довіра глядача.

Ів Саломон також звернула увагу на Рекомендації Ради Європи 1996 року про методи призначення. Йшлося про те, що призначати наглядовий орган потрібно у відкритий і плюралістичний спосіб. "Не існує єдиного правильного способу призначення й обрання, – закцентувала експерт Ради Європи. – Склад та кількість членів наглядової ради дуже різниться від країни до країни, але оскільки рекомендації існують, процедура має бути прозорою та відкритою. Мова йде не просто про призначення, а про обрання на засадах плюралізму суспільного життя країни".

Для забезпечення прозорості й відкритості моделі формування наглядової ради в Україні, Ів Саломон визначила кілька процедур, які ефективно чи провально втілювалися за кордоном. Перша з них – обрання кваліфікованої більшості, яка представляє різні політичні та громадські групи. Їхнє призначення має прив’язуватися безпосередньо до ролі та функції суспільного мовника, але також варто серйозно зважати на досвід та реальні знання кандидатів.

Іншим варіантом процедури обрання є інституційний плюралізм, за якого різні представники парламенту, уряду, президента повинні узгодити між собою делегатів. У такій ситуації потрібно шукати консенсус, але, наприклад у Польщі ця модель не спрацювала.

Ще один спосіб – дати особливі права опозиції. Так сталося в Албанії, де було вирішено, що уряд й опозиція обирають певну кількість представників до наглядової ради. Та, знову-таки, ця модель не спрацювала, створивши ситуацію глухого кута – влада й опозиція не могли домовитися.

Україна пішла ще іншим шляхом – залучати у процес призначення наглядової ради представників громадського суспільства. У такий спосіб працювала і Німеччина, яка за висновками Європейської мовної спілки (ЄМС) визнана країною, чий суспільний мовник дуже близький до прозорої діяльності. Також у своєму звіті ЄМС посилається на Україну як приклад формування типу наглядової ради із залученням громади.

"Я знаю, що в Україні деякі члени уже були призначені, тому зараз важливо забезпечити ще й гендерний баланс, коли представники громадської спільноти обиратимуть своїх делегатів. Наприклад, нещодавно Європейська мовна спілка опублікувала звіт із висновком, що у європейських країнах наглядові ради мають від 8 до 12 членів, яких відбирають перш за все на основі професійного досвіду. Крім того, обов’язковим є забезпечення пропорційності й гендерного балансу. В Україні для представлення більшої кількості груп відповідно було визначено більшу кількість представників", – зауважила Ів Саломон.

Українську модель формування наглядової ради можна назвати змішаною, оскільки восьмеро представників обрано від урядових організацій, а решта представляє дев’ять сфер громадських організацій. Для реального втілення моделі необхідно, щоб політична думка й громадськість акцентували на суспільному мовнику і постійно відбувався моніторинг процесів його перетворення, а отже – забезпечення процесів незалежності, різноманітності й прозорості.

Призначення владою – найгірша модель формування наглядової ради, що свого часу була застосована у Росії й Франції. Про наявність суспільного мовника у Росії взагалі говорити складно, а от французьке медіа виграє за рахунок високого рівня професіоналізму працівників.

Свій виступ Ів Саломон завершила рекомендаціями щодо нинішнього етапу створення наглядового органу в Україні, вказавши, що неурядові організації можуть формально бути незалежними, але заполітизованими. І навіть за наявності відкритої процедури треба робити акцент на професіоналізмі членів ради та забезпечувати пильність громадськості.

Організатори Міжнародної конференції "Запуск суспільного мовлення в Україні: виклики та наступні кроки" – Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Національна телекомпанія України, спільна програма Європейського Союзу та Ради Європи "Зміцнення інформаційного суспільства в Україні" та Deutsche Welle Akademie.