українськарусский

Про канал: Публікації

День народження українського телебачення!

День народження українського телебачення!

7 листопада 2012, 13:38

"Епоха Першого. 60 років" Рік по тому, як це було… 

5, 6 чи 7 листопада 1951 року – кожна з цих дат може вважатися днем народження українського телебачення. Потрійні іменини пов’язані з пробними запусками в ефір фільмів "Алітет іде в гори", "Велика заграва" та першої трансляції Жовтневої демонстрації з Хрещатика – наживо! Минулого року, у 2011-му, до 60-річчя ТБ телевізійники підійшли ґрунтовно – окрім низки святкових заходів, вже з першого вересня ювілейного року в ефір Першого Національного щодня виходили випуски безпрецедентного телевізійного проекту "Епоха Першого. 60 років"! Один випуск – один рік. У п’яти хвилинах – історія телеканалу, людей, країни. Як створювалася така монолітна і потужна за формою та змістом телеепопея, розповідає автор ідеї та режисер Тетяна МІЛЛЕР.

Це мій подарунок рідному телеканалові, українському телебаченню, колегам, ветеранам, які народили і всі ці роки творили дивотелебачення. Ідея створити такий проект з’явилася за рік до ювілею. Сама задумала – самій і втілювати. Керівництво телеканалу спочатку не уявляло, як це буде, де його місце в ефірній сітці, як втілити задум технічно і в часі, адже в сумі це 6 годин готового матеріалу, тобто хронометраж середнього телесеріалу. Але варто віддати належне генеральному директору Єгору Бенкендорфу й тодішньому головному продюсеру НТКУ Олексію Семенову: переглянувши перші дві серії, вони відчули сучасність подачі, а головне – потрібність і винятковість матеріалу, і дали добро. Справді, подібний електронний підручник з історії українського телебачення досі ніхто не робив. У цьому й була фішка проекту. А ще – в манері: передати інформацію динамічно, через живі свідчення, хроніку та історію країни. У 60 документальних міні-фільмах використано унікальні архівні кадри та спогади очевидців, які досі ніде не звучали.

Творчості досить не заважати!

Робота почалася навесні і передбачала три етапи: збір фактажу (особливо відео), бо телебачення – це, передусім, картинка, запис інтерв’ю, монтаж. Ми мали повну свободу дій, робили все, що хотіли, а про цензуру в проекті йшлося лише у контексті спогадів наших героїв. Кожний етап створення проекту був окремою історією. Наприклад, назви, яка вийшла у підсумку, не було навіть у робочих пропозиціях. Як варіанти розглядали такі пропозиції: "Його величність Перший", "Телемережа відвертих зізнань", "Географія професіоналізму", "За адресами телевізійної пам’яті, або одна доля на всіх". Проте остаточно назва сформувалася десь на етапі монтажів, коли було записано понад сто інтерв’ю, опитано, прочитано, переглянуто і зібрано тони інформації з державних, а головне – приватних, домашніх архівів. Допомогла моя багаторічна робота в документалістиці над історичним проектом "Далі буде…". Практика режисера музичних шоу-програм допомогла, як кажуть телевізійники, правильно "замузичити" матеріал – я особисто підбирала кожний супровід, а на 5 хвилин серії інколи припадало до десяти різних мелодій. Озвучував закадровий текст наш теперішній голос телеканалу Євген Сальников. Громіздкий механізм телевиробництва, чим, на жаль, часто хворіє канал, у нашому випадку було спрощено, а концентрація на одній особі всіх етапів, від збору інформації, сценарію, підбору творчої групи до запису і монтажу, вдихнули в кожну серію єдиний дух і дали можливість витримати всі 60 серій в одній стилістиці. Так спрацював мій улюблений принцип: творчості досить не заважати!

Втілити ідею через слова і кадри

Я довго визначалася з журналістами, які б змогли втілити мій режисерський задум, задати йому потрібну ритміку і динаміку. І знайшла таких людей в НТКУ. За майстерність у підході до проекту я дуже вдячна і журналістам новин, і авторам сценаріїв, і кореспондентам. Це: Людмила Сивак – давно з Першим і сьогодні працює в новинах, як і Оля Скотникова, Тетяна Мельниченко – працювала на комерційних каналах, тому внесла інший, осучаснений дух, Павло Власов – взагалі, наш метр-інформаційник, з династії телевізійників. Вони вміють працювати швидко та якісно, а головне – за ідею: ні премій, ні гонорарів я їм не давала, як і телеканал.

У процесі втілення проекту нам ніхто не відмовляв, люди приїздили на запис інтерв’ю і розуміли, що не даремно витратили час. За короткий час вдалося записати свідчення сотень очевидців, ми зафільмували 14 президентів державного телебачення, які в різні часи очолювали телеканал, серед них були такі, що керували лише 40 днів (М. Княжицький) і такі, хто повертався сюди тричі (О. Савенко). Не склалося лише зі старійшиною, Миколою Охмакевичем, який керував українським телебаченням понад 30 років, проте і він не відмовив, просто не склалося, хоча ми телефонували йому багато разів. Запис кожного синхрону тривав понад годину. Я була на пульсі проекту всюди, тому особисто і за пультом сиділа, і запитання ставила, "рір" використали, щоб потім можна було "розсипати" спогади в різні епохи, а кожна епоха мала свій "задник". Монтаж – це окрема історія: за задумом своїми роликами ми хронометрували наближення до ювілею, починаючи з першого вересня, щоденним ефіром мали вийти на 6 листопада, тому фінальні випуски вже, як гарячі пиріжки, вилітали з монтажки одразу до ефіру.

Можливо тому, що дуже короткі були наші фільми, а можливо через міжпрограмний простір, де вони розміщувалися, великого резонансу вони не дістали, як і нагород творча група. Проте я тішуся, що ми зібрали і встигли зберегти те і тих, хто вже ніколи не з’явиться ні в кадрі, ні поза ним. Декого з учасників цього проекту вже немає з нами, для решти власними силами роблю подарункові диски з повним зібранням "Епохи Першого". Нове покоління телевізійників по іншому мислить, для них початок телебачення –це 15–20 років тому, коли з’явилися "Інтер", "1+1", тому що вони тоді починали, і для них все, що було до цього – не рідне. Я ж вірю, що епоха Першого Національного триватиме, а наша телеепопея стане в пригоді тим, хто прийде після нас.

Інші публікації

Зараз в ефірі

15:40
ГРОМАДСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ Дивитися онлайн
17:45
Кліп учасника ПКЄ-2014