Як інформує «Перший Новинний» із посиланням на дані соціологічного дослідження, проведеного на замовлення порталу «Слово і діло» з 27 липня по 3 серпня 2026 року, серед українців зафіксовано виражене критичне ставлення до діяльності ТЦК та СП.
Склад регіонів
Під час опитування склад регіонів розподілявся наступним чином:
- Київ;
- Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська області;
- Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська області;
- Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області;
- Схід: Донецька, Харківська області;
- Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області.
Оцінка діяльності ТЦК: глибока криза довіри
За даними опитування, 69% громадян висловлюють негативне ставлення до роботи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП).
Майже половина респондентів — 49% — оцінюють їхню діяльність вкрай негативно, наголошуючи, що вчинки співробітників структури провокують високу соціальну напругу та обурення. Ще 20% опитаних налаштовані скоріше негативно. Позитивно функціонування установок оцінюють лише 6% (по 3% обрали варіанти «позитивно» та «скоріше позитивно»). Нейтральну позицію тримають 14% респондентів, а 11% вагаються з відповіддю.
Регіональні та вікові диспропорції в оцінці ТЦК
Критичні настрої розподілені по території держави та серед різних вікових груп нерівномірно:
- Схід: став епіцентром соціального збурення — 61% респондентів оцінюють діяльність ТЦК вкрай негативно (на 12 процентних пунктів вище за загальнонаціональний показник), а частка нейтральних оцінок становить лише 9%.
- Південь: частка крайнього обурення сягає 55%.
- Київ: фіксує 53% вкрай негативних оцінок, найвищу частку помірно негативних (26%) та абсолютний мінімум нейтралітету — лише 5%.
- Захід: демонструє рівень радикального негативу на рівні 49%.
- Центр: частка вкрай негативних оцінок становить 46%.
- Північ: зафіксовано найнижчий рівень крайнього обурення (43%) та водночас найвищу частку нейтрального ставлення (19%).
У віковому зрізі найбільше обурення висловлюють респонденти віком 45–54 років (59%) та 30–44 років (54%). Серед молоді 18–29 років крайній негатив фіксують 42% опитаних, а серед людей віком від 55 років — 44%. Водночас молодь показує найвищий рівень підтримки дій ТЦК (7%), тоді як серед громадян від 55 років цей показник дорівнює 0%.
Головні чинники суспільного невдоволення
Опитування виявило, що ключовим джерелом напруги є процедурні зловживання та силовий тиск:
- 63% респондентів називають головною причиною конфліктів силову мобілізацію та порушення прав громадян;
- 46% вказують на недовіру до військово-лікарських комісій (ВЛК) і системи розподілу за спеціальностями;
- 21% бачать проблему у відсутності чітких термінів служби та демобілізації;
- 19% наголошують на непрозорості дій та корупційних ризиках;
- по 7% опитуваних покладають провину на слабку «державну комунікацію» чи ворожі інформаційні маніпуляції.
На Сході України зафіксовано найвищий запит на встановлення чітких термінів служби (33%) та найгостріше неприйняття силових затримань (70%). На Півночі найбільше нарікають на роботу ВЛК (55%), а мешканці Києва частіше за інших вказують на недостатню комунікацію з боку влади (12%).
Динаміка «особистого мобілізаційного потенціалу»
Дослідження вказало на зростання рівня неготовності цивільних стати до лав Сил оборони/ ЗСУ у разі розширення «часового горизонту» війни проти РФ (довгострокове продовження війни):
- Сценарій на 3 роки: готові долучитися 16% цивільних, не готові — 53%, вагаються — 27%.
- Сценарій на 5 років: готовність падає до 14%, рівень неготовності зростає до 55%.
- Сценарій на 10 років: готові стати до лав 13,5%, не готові — 55%, вагаються — 27,5%.
Серед цивільних найвищу готовність захищати державу демонструє молодь 18–29 років (25,3% у 3-річній перспективі) та чоловіки (19,5%). У регіональному розрізі найвищий рівень відмови мобілізуватися показує Київ (67,4%–69,5%), тоді як Схід утримує лідерство за готовністю (21,7%–24,1%).
Частка чинних військовослужбовців у вибірці становить 4%. У разі затягування війни на 5–10 років серед них спостерігається зростання виснаження та зниження мотивації залишатися у війську (у сценарії на 10 років у Києві 5,3% військових не готові продовжувати службу проти 1,1% готових). Єдиним регіоном, де бійці стабільно зберігають бажання воювати надалі, залишається Схід (3,7% готових проти 1,2% не готових у 10-річному горизонті).
Готовність родичів та ставлення до гендерної рівності
Оцінка готовності близьких родичів долучитися до війська демонструє схожі характеристики: готовність цивільних рідних просідає з 9,5% (на 3 роки) до 7% (на 5 та 10 років) при стабільній відмові на рівні 39%. Серед родичів-військовослужбовців частка тих, хто бажає продовжувати службу у сценарії на 5–10 років, знижується до 7–8%, тоді як частка не готових зростає до 11%.
Дискусія щодо гендерної рівності у військових обов’язках виявила переважання критичного ставлення: 47% респондентів не вважають несправедливими чинні обмеження на виїзд чоловіків та звільнення від служби лише для жінок (23% категорично проти рівності обов’язків). Натомість 34% опитаних підтримали ідею рівних обов’язків, назвавши існуючі обмеження для чоловіків несправедливими (16% повністю згодні). Рівність обов’язків підтримують 43% чоловіків і лише 26% жінок.
Параметри дослідження
«Польовий етап» п’ятої хвилі дослідження проходив з 27 липня по 3 серпня 2026 року методом онлайн-опитування (CAWI) на спеціалізованій платформі Lemur. Структуровану анкету самостійно заповнили 1 200 респондентів віком від 18 років, які репрезентують доросле інтернет-населення України (за винятком тимчасово окупованих територій частин Донецької, Запорізької, Луганської, Херсонської областей та АР Крим). Статистична похибка з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%.
Раніше ми писали про те, що військові України можуть вийти на пенсію в 45 років.